Сухомлинському 100

Урок Мужності присвячений 100 річниці народження В.О.Сухомлинського.

Тема уроку.   В.Сухомлинський . Людина. Учитель. Солдат.  

                        Добротворець.

Мета: показати учням, що В.Сухомлинський -  не тільки видатний педагог-новатор, а й захисник рідної землі, справжній патріот своєї Батьківщини. Виховувати в учнів почуття патріотизму та любові до своєї Батьківщини, прагнення стати справжніми її громадянами, вміння ставити перед собою мету , та добиватись її досягнення.

 Обладнання:  портрет В.Сухомлинського, свічки, виставка творів В.Сухомлинського, грамзапис пісень періоду Другої світової війни, плакати з висловами:  В.Сухомлинського « Людина народжується, щоби полишити слід вічний»,  «… професія у всіх одна – захисник Батьківщини».

Хід уроку.

Читець.

 Ніхто не забутий,

На попіл ніхто не згорів..

Солдатські портрети

На вишитих крилах пливуть.

І доки є пам'ять людей

І живуть матері,

Доти й сини, що спіткнулись об кулі,

Живуть.

Вчитель.  Пам'ять… Це те святе, що є в кожної людини. Пам'ять потрібна всім нам, щоб не забувати святі сторінки нашої історії. До онієї з найтрагічніших сторінок історії нашої країни ми можемо віднести події радянсько-німецької війни 1941-1945 років.

  Через суворі випробування, через вогонь небувалих за своїми масштабами битв пройшов наш народ до Великої Перемоги.

  Скільком захисникам не судилось повернутись до рідної хати, щоб уклонитись батьку-матері, поцілувати сина чи доньку, пригорнути до серця кохану. Вони полягли, до останнього подиху захищаючи свою Вітчизну.

Читець.

 Мені привиділось, немов солдати,

 Які не повернулися з боїв,

Не полягли, а залишились жити,

Перетворившись в білих журавлів.

Звучить запис пісні  «Журавлі»  муз. Я.Френкеля, сл.. Р.Гамзатова.

Вчитель. Серед тих,  хто став на захист рідної Вітчизни, був і Василь Олександрович Сухомлинський.

Читець. 

Великий працелюб і Бог дитини,

Безсмертна совість, людяність ясна…

Він Прометей своєї України,

І в педагогіці – Пролог!  Весна!

Є імена, які зорею сяють

На тисячі і тисячі років…

Життя таких у часі меж не знають,

Вони осяюють людей в віки.

Вчитель.  Ми знаємо його як учителя, директора школи, ученого, письменника. А ще він був солдатом, захисником рідної землі.

Читець.

Він був наставником, був другом,

І вчив дітей, таких, як ви.

Він словом поспішав відкрити дітям

Незвіданий ще світ краси і доброти.

Він словом підіймав бійців у бій,

В атаку!

Долаючи останню сотню метрів,

вів вперед!

В кишені збірочка відомого поета,

А за спиною плащ-палатка й кулемет.

Вчитель.  Коли почалась радянсько-німецька війна, Василь Олександрович, як і мільйони радянських людей, пішов на фронт.

Читець.

Зі спогадів Василя Олександровича:»  Пішов до армії через місяць після початку війни,- ніколи не думав, що через п’ять тижнів на берег Дніпра прийдуть фашисти. Я вірив, що скоро повернуся з перемогою».

Вчитель.  Війна привела його до Москви, де він навчався на короткотермінових політичних курсах при воєнно-політичній академії. Через місяць, на початку серпня, Сухомлинський, уже ротний політрук, займав зі своєю ротою оборону на березі Дніпра, тільки не на рідній Україні, а поблизу палаючого Смоленська.

  У січні 1942 року молодший політрук Сухомлинський був важко поранений, захищаючи Москву у битві під Ржевом. Тяжким було в Василя Олександровича поранення в руку. Хірурги хотіли її ампутувати. Але він не дав цього зробити, усе твердив: «Ні, я вчитель!» І це, мабуть, врятувало його. Лікарю довелося двічі оперувати Василя Олександровича, але руку він усе-таки не ампутував. Дуже вже була велика віра Сухомлинського в життя!

Читець.

Із хвилюванням і тривогою він ішов на перекомісію, яка мала визначити його долю. Хоч і начальник госпіталя, і хірург, який робив йому операцію, майже не залишили політруку шансів на повернення до армії, усе ж Сухомлинський сподівався. Лікарі уважно оглядали його, обмацуючи руки й ноги, перешіптувалися, занотовуючи щось у його особовій справі. Так він дійшов до голови комісії.

-         «Політрук Сухомлинський, - сказав той приглушеним  голосом,- мушу вас розчарувати. Ось тут, у цій папці, лежить ваша заява, в якій ви просите послати вас на фронт. На жаль, ми не можемо її задовольнити. Стан вашого здоров’я не дає на це права….»

-         «Але ж я здоровий, товариші, - обвів він членів комісії благальними очима. – Руки і ноги в мене цілі».

-         «Не зовсім», - сказав хірург і забарабанив пальцями по столу.

-         «Тут справа складніша, - заговорив голова комісії – Крім важких поранень і контузій у вас ще відкрилась давня хвороба легенів. Та й серце щось підкачало…»

-         «Серце»Моє серце велить мені бути там, де мої брати і друзі, товариші. Я наполягаю послати мене на фронт».

-         «Зараз фронт скрізь, молодий чоловіче, - не здавався голова комісії. – Ви за професією вчитель. От і виховуйте нам солдатів. Усе, політрук Сухомлинський1 Не будемо більше вас затримувати. Ви людина мужня і, я певен, знайдете своє місце в строю».

Вчитель.  Сухомлинський був призначений директором школи в селищі Ува. Одержавши в райвідділі народної освіти призначення, він із хвилюванням переступив поріг школи. Знайомство з вчителями було коротким. Здебільшого це були жінки й тільки два чоловіки, уже зовсім старенькі. Вони з цікавістю дивились на молодого військового в шинелі й ніяк не могли второпати, що цей солдат буде в них директором. Зате діти зустріли його захоплено. Як же, перед ними був справжній політрук, який воював з фашистами, у боях одержав важкі рани й тепер ось буде в них директором.

  Поселився він у школі, на другому поверсі, у маленькій кімнаті. Вона йому чимось нагадувала онуфріївську…

  Вересень почався дзвоником, як і колись на далекій Україні. День видався сонячний, лагідний, здавалось, високі небеса дзвеніли блакитним кришталем, скликаючи дітей до школи. На широкому подвір’ї поміж сосен зібралися школярі – хлопчики й дівчатка. Старшокласники юрмились осторонь, зосереджені й поважні. Їх було не густо.

  І потекли дні за днями: звичайна праця вчителя. Щодня уроки, задушевні розмови з учнями та вчителями, педради.. І обов’язково  щоденне слухання повідомлень ії фронтів. А ще Василь Олександрович запропонував проводити концерти учнів і вчителів у шпиталі.

Читець.

  Сьогодні учасники художньої самодіяльності Увинської середньої школи давали у шпиталі концерт. У тісну залу набилось повно солдатів, були такі, що й на милицях придибали – одне слово, прийшли всі так звані «ходячі», щоб послухати живе слово та пісню, розвіяти тугу.

Учень читає вірш К.Сімонова  «Чекай мене»

Звучить  запис пісні  «В землянці» ( музика К. Лістова, слова О. Суркова).

Вчитель.  А душа рвалась на далеку Батьківщину, холодними зимовими ночами тужила за рідними: «Де вони? Що з ними?»  Бачив у думках поневолену, але нескорену Україну, своє рідне, дороге Подніпров’я і чекав листів.

 Листи, листи…  Як приємно одержувати їх від друзів і добрих знайомих. От коли б сталось диво, і він одержав би листа від своїх батька й матері, від сестри Маланки, братів Івана та Сергія. Коли б озвались вони зі свого далека. Яка б то була радість!

  «За Харковом воскресла і Полтава» - цей рядок Павла Тичини, почутий одного разу по радіо, бринів у душі Сухомлинського, як урочиста музика. Полтава вільна! День 23 вересня став днем її другого народження. Він слухав наказ верховного головнокомандувача й невимовно радів за місто, в якому йому були знайомі кожна вулиця та стежина. А коли передали по радіо про звільнення Кременчука, мало не танцював з радості.

  Весною 1944 року, одразу ж після звільнення Кіровоградщини, Василь Олександрович повернувся в Онуфріївський район.

 

Читець.

«Додому, додому!» - співало його серце, і стелилась дорога до Дніпра на зруйновану, але нескорену Україну, яка зводилась зранена, але горда у своїй нездоланності та красі.

  І напевне тоді в його душі народились ці слова:

  Я був на далекій чужині,-

 Там небо таке ж голубе,

Та тільки нема Батьківщини,

Нема там, Вітчизно, тебе,

Бо в ріднім краю над землею

Чистіша і глибша блакить.

І сонце Вітчизни моєї

Яскравіше в небі горить.

Я слухав пісні на чужині –

Хороші думки в тих словах,

Але то не крила орлині,

Що є в наших рідних місцях.

Вчитель.  Зад зруйнованими хатами, над печами й попелищами цвітуть вишні, яблуні та груші, наполовину всохлі від страхітливого вогню. Василь Олександрович із болем у серці дивився на спалені села, як на пожарищах і руїнах цвіли сади – одвічна і невмируща краса України.

  Дивовижна  жага життя вражала на кожному кроці. Україна зводилась, як неопалима купина. Воскресали з пожарищ міста, то тут, то там над спаленими хатами вився димок з якимсь дивом уцілілої печі, у білому квіті стояли сади.

Читець.

 … Знов Україна перед нами –

Не в снах, не в мріях – наяву,

З долонь ми спраглими вустами

Пили водицю дніпрову.

Вчитель.   Одразу ж по приїзді Сухомлинський їде в Онуфріївку, де йому запропонували посаду завідуючого районним відділом освіти, який він очолював протягом чотирьох років. Новий завідуючий часто відвідує школи. І скрізь на нього чекали вчителі, учні і, звісно, клопоти: не вистачає або й зовсім немає парт (дощенту спалили німці), підручників, книжок, зошитів.

 Прагнучи безпосереднього спілкування з дітьми та зважаючи на стан здоров’я (давалися взнаки воєнні рани), Василь Олександрович просить призначити його директором однієї зі шкіл району. З 1948 року й до кінця життя він очолює Павлиську школу. «Ось тут моє місце, моя школа, моя висота», - думав Сухомлинський. В 1948 році це була звичайна, пересічна школа, до того ж ще й майже зруйнована в роки війни, відомою її зробив Сухомлинський.

Читець.

Для нього бій під Ржевом був останнім…

Та скільки ще було отих боїв?

Тяжких, запеклих і звитяжних,

В післявоєнні мирні дні.

Були бої на освітянській ниві

За погляди, думки і просто за буття.

Відстоював в боях нові ідеї,

Звитяжний бій – усе його життя.

Вчитель.  Він здолав смерть під Ржевом, щоб жити. Але жити активно. Як девіз були для нього слова Ушинського: «Треба знати, який шлях обрати, і вкласти у працю всю свою душу. Ось у чому сенс життя». Він вибрав нелегку долю учительську.

Звучить пісня  «Учительська доля» ( музика  М. Богданова, слова Г. Мельничука).

Вчитель.  Розповісти про те, що пережив і переніс у роки війни Василь Олександрович, майже неможливо. Він дуже мало писав по цей час свого життя. Він узагалі ніколи не писав про свої труднощі і про те, як він їх переборював. Можна подумати, що все йому давалось легко і просто, усе виходило само собою. Але треба зрозуміти, що перед нами незвичайна людина, з сильним, вольовим характером, яка вміє йти до поставленої мети.

  В.Сухомлинський говорив: «Кожному з нас, чоловіків, потрібно твердо пам’ятати:  у нас дві спеціальності: перша – чи то вчитель, чи то агроном, інженер…, а друга у всіх одна – захисник Батьківщини». І коли треба було довести це, він довів без зайвих слів справжнім ділом.

Читець.

Є люди, як свічки

Згорають, відходять в небуття.

Є люди, як зірки, -

Горять і світять все життя.

Та  ні, це не зірки, холодні, мертві.

Вони – серця, засвічені у небі,

Які горять, обігрівають все й не гаснуть.

Вчитель.  Ці слова про нього, того хто 32 роки вів свій педагогічний щоденник, а потім його роздуми у щоденнику ставали книгами. Для наймолодших він написав понад 1500 казок, новел і легенд, ми їх і нині залюбки читаємо.

Кожна казка, кожне оповідання – розповідають читачам про неповторну красу природи, чуйність у взаєминах між людьми, магічну силу доброти, пробуджують у нас бажання захистити слабшого, допомогти старшим. Щира усмішка, добре слово і хоча б краплиночка  тепла – мають дуже велику силу.

 Читець.

 Запам’ятай, моя дитино, з юних літ

На все життя, щоб знала, як прожити.

Людина для добра приходить в світ

Й покликана завжди добро творити.

Нелегко це, хто б що не говорив,

Й не кожному зробити це вдається.

Бо в світі стільки смертних є гріхів,

Що доброта не завжди йде до серця.

Та ти – людина, і тому учись

Добро творити, людям співчувати.

До цього світу пильно придивись,

Злим помислам навчися лад давати.

Йди з добротою – це собі затям,

Із ласкою, прихильністю, привітно.

Й не розлучайся з добрим почуттям,

Хай доброта в душі суцвіттям квітне.

Вчитель. В. О. Сухомлинському судилося народитись і померти у вересні. І це символічно. Бо вересень початок нового навчального року, у вересні діти йдуть до школи. На гранітному обеліску в Павлиші, що на нашій Кіровоградщині, викарбувано дві дати: 28.09.1918р. –  02.09.1970р.

Вересень квіти зібрав

Скрізь, де вони пломеніли,

Тихо пройшов і поклав

Їх на високій могилі.

В ній Сухомлинський лежить,

Вчитель  народний по праву.

 Як нам його не любить!

Він – наша гордість і слава.

Його не зламало у вирі життя,

Відлуння далекого бою…

Він з нами іде у дзвінке майбуття

Як личить Людині, Герою.

  Пам'ять про Людину з великої літери залишилась в його учнях, його творах, його добрих справах.

Дорогі діти, я вам бажаю зростати і жити слідуючи життєвому кредо Василя Олександровича: « Найвище звання на світі – бути Людиною. Бути Людиною і дбати про щастя інших».